Про В.М. Сідельникова

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
ЛІКАРЯ, ВЧЕНОГО, ПЕДАГОГА, ГРОМАДЯНИНА

Віктор Михайлович Сідельников народився 15 жовтня 1928 року в сім’ї робітників у місті Харків. На все життя він зберіг велику любов до своєї маленької Батьківщини, любив їздити на Харківщину, зустрічатися зі своїми близькими.
Його доля неначе повторювала буремну історію нашої країни.
Дитинство Віктора Михайловича пройшло у неспокійні передвоєнні роки. З початку Великої Вітчизняної війни, коли німецькі війська впритул наблизились до Харкова, Віктор Михайлович з родиною евакуювався до міста Уфа.

Він часто згадував про ті надзвичайно важкі умови життя і праці, які перенесла його родина в евакуації.
В пам’яті його послідовників та учнів залишилось те, що Віктор Михайлович завжди був великим патріотом своєї країни, людиною кристальної честності та порядності. Звичайно, що ці якості гартувались у нього в ті важкі роки випробувань. Він дуже хотів попасти на фронт, але ж тоді йому було лише 15 років.
Свою мрію він здійснив одразу після повернення з евакуації до звільненого Києва, коли вступив до танкового училища. Саме тоді у Віктора Михайловича з’явилась велика любов до техніки.
Відгриміли останні залпи гармат війни і лейтенант-танкіст В.М.Сідельников іде вчитись далі. Ще з дитинства у Віктора Михайловича проявився великий потяг до знань та усього нового. Багато лиха і труднощів, що випали на його долю у дитинстві та юності, зробили його міцною, працелюбно та цілеспрямованою людиною.
Після закінчення війни та демобілізації з лав Радянської Армії він за два роки закінчив останні три класи середньої школи і в 1949 році вступив на педіатричний факультет Київського медичного інституту, з яким було пов’язане його життя протягом 50 років.
Він казав: «Зараз я так люблю свою професію, що, гадаю, інший вибір, мабуть, не зробив би мене щасливим». У виборі професії, можливо, зіграло роль вплив мами Віктора Михайловича – Катерини Микитівни, котра, знаючі його широкий інтерес і потяг буквально чи не до всіх професій, радила: «Йди, синку, в медичний. Станеш гарним лікарем – завжди матимеш любов і шану від людей».
Наприкінці 40-50-х років минулого століття у Київському медичному інституті зібрався зоряний колектив професорів. Кафедри та клініки очолювали великі вчені, кожний з яких був найбільшим фахівцем у своїй галузі знань. Багато з них вписали блискучі сторінки в історію вітчизняної медицини.
Лекції з фундаментальних дисциплін читали: з анатомії — видатний вчений професор М.С.Спіров, з нормальної фізіології – академік АН УРСР Г.В.Фольборт, з фармакології – академік АМН СРСР О.Й.Черкес.
Клінічні дисципліни викладали такі прекрасні лікарі, вчені та педагоги як академік АМН СРСР О.П.Кримов – завідувач кафедри факультетської хірургії, професор Ф.Я.Примак – завідувач кафедри факультетської терапії, член-кореспондент АМН СРСР О.М.Хохол – завідувач кафедри пропедевтики дитячих хвороб та інші. Саме вони мали найбільший вплив на формування В.М.Сідельникова як лікаря та вченого.
В інституті Віктор Михайлович був дуже старанним та надзвичайно сумлінним студентом. Його називали «академіком» і не тільки тому, що він ніколи не розлучався з книгами, а і за відмінні знання, за прагнення якнайглибше засвоїти ази науки, котрій вирішив присвятити життя.
Його вабили анатомія, фізіологія, біохімія. Їх теоретичні основи допомогали проникати в механізми захворювання, вчили відділяти головне від другорядного, вчили, як любив висловлюватися Віктор Михайлович, дивитися і бачити. На все життя зберіг Віктор Михайлович любов до патологічної фізіології, вважаючи знання механізмів розвитку хвороби – основою лікарської практики та фармакотерапії.
Навчання в інституті Віктор Михайлович поєднував з роботою фельдшера швидкої медичної допомоги. Пізніше, коли вчився на шостому курсі, йому довіряли самостійно працювати лікарем швидкої медичної допомоги. Щоправда, траплялися курйози.
Не раз підводила зовнішність: худорлявість та невеликий зріст. Перевага хворих, з першого погляду віддавалася кремезному, вусатому санітарові. Коли ж дізнавалися, хто лікар, на обличчях часто спалахували розчарування й недовіра, які, проте, без сліду зникали після спокійних і розсудливих слів скромного юнака.
Він умів і зрозуміти стан хворого, і визначити діагноз, і порадити потрібні ліки.

Закінчивши з відзнакою педіатричний факультет Київського медичного інституту у 1955 році, Віктор Михайлович вступив до аспірантури на кафедру педіатрії стоматологічного та санітарно-гігієнічного факультету, якою керувала того часу професор Е.Г.Городецька.
Його перші наукові пошуки присвячені дослідженню білковому спектру плазми крові та мукополісахарідам у здорових, хворих на ревматизм та хронічний тонзиліт дітей, визначенню активності ревматичного процесу та функції наднирників в даних групах дітей, а також розробці методики лікування глюкокортикоїдами хворих на ревматизм. Любов до дитячої кардіоревматології, якій він присвятив перші кроки в науці наш Вчитель зберіг на все життя.
Активна життєва позиція та жадоба нових знань разом з цілеспрямованністю та послідовністю у роботі забезпечили швидке закінчення навчання в аспірантурі.
У 1958 році він захистив кандидатську дисертацію “Белковый спектр плазмы крови в клинике ревматизма у детей” і був обраним асистентом кафедри педіатрії стоматологічного та санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту. Це були перші кроки його викладацької діяльності під керівництвом професора Е.Г.Городецької. В подальшому, він часто з почуттям великої вдячності і любові згадував цю науку.
У 1959 році В.М.Сідельников почав працювати асистентом кафедри факультетської педіатрії Київського медичного інституту і подальші десять років, його науково-педагогічної і лікувально-консультативної роботи, були пов’язані з цією кафедрою. Вже через чотири роки — 20 листопада 1963 року Вища Атестаційна Комісія затвердила В.М.Сідельникова у вченому званні доцента.
Впродовж десяти років Віктор Михайлович працює над докторською дисертацією, яка була присвячена клініко-гемодинамічним особливостям природжених вад серця у дітей.
Саме йому належить першість у розгляді цієї надзвичайно важливої проблеми дитячої кардіології в Україні. Він вперше надав державної ваги проблемі надання допомоги дітям з вродженими вадами серця. Віктор Михайлович розробляє нові методи діагностики, диференційної діагностики та лікування природжених вад серця.

Він був новатором у запровадженні нових діагностичних методів (полікардіографія, метод розведення барвника) для ранньої діагностики та диференційної діагностики різновидів природжених вад серця.
Вже у 1969 році під редакцією професора Руднєва І.М., професора Мощича П.С. і Віктора Михайловича в Україні вийшла перша книга з дитячої кардіології “Практична кардіологія дитячого віку”.
В.М.Сідельниковим вперше у країні був описаний новий різновид дефекту міжшлуночкової перегородки у дітей – мінімальний дефект міжшлуночкової перегородки і запропоновані критерії його діагностики.
Він приділив значну увагу диференційній діагностиці функціонального та органічного систолічних шумів у дітей, що має велике значення у педіатричній практиці.
Віктором Михайловичем також була розроблена нова концепція призначення серцевих глікозидів дітям з природженими вадами серця, перебіг яких ускладнився розвитком серцево-судинної недостатності.
Призначення серцевих глікозидів дітям з раннього віку, що вперше в країні почав робити Віктор Михайлович, дозволяло хворим уникнути декомпенсації серцевої діяльності й дожити до віку, коли було можливо оперативним шляхом усунити природжену ваду серця.
Докторська дисертація “Диагностика некоторых врожденных пороков сердца у детей и оценка нарушений гемодинамики по косвенным показателям” була успішно захищена і 12 вересня 1969 року Вища Атестаційна Комісія затвердила рішення спеціалізованої ради і присвоїла В.М.Сідельникову науковий ступінь доктора медичних наук. У липні 1971 року йому було присвоєне вчене звання професора по кафедрі госпітальної педіатрії, яку він очолив у січні того ж року.
Наступні 26 років до останнього дня його життя  лікувальна, наукова та педагогічна діяльність Віктора Михайловича була пов’язана з кафедрою госпітальної педіатрії Київського медичного інституту, а зараз кафедрою педіатрії №2 з курсами неонатології та медичної генетики Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.
Це була одна з основних педіатричних кафедр інституту і країни, яку у свій час очолювали такі видатні українські педіатри, як Л.Й.Фінкельштейн, О.М.Хохол, В.Я.Зельдич, І.М.Руднєв.
Віктор Михайлович зберіг традиції колективу і заклав нові наукові напрями роботи кафедри: дитяча кардіоревматологія, алергологія, екологічна педіатрія, неонатологія, гастроентерологія та інтенсивна терапія в педіатрії.
Важко навіть оцінити те, що зробив Віктор Михайлович для практичної охорони здоров’я. У 1975 році його стараннями відкривається велика багато проофільна дитяча клініка на Лівому березі, ідею створення якої давно виношував Віктор Михайлович.

І саме Віктору Михайловичу Сідельникову, тоді провідному фахівцю у галузі педіатрії, головному дитячому кардіоревматологу МОЗ УРСР доручили очолити цей великий лікувальний комплекс.
У дитячій клінічній лікарні №2 м.Києва, яку можна назвати дитиною Віктора Михайловича, ним вперше у Києві були відкриті спеціалізовані відділення інтенсивної терапії, дитячої алергології та кардіології. Саме у цих надзвичайно важких відділеннях і був першим консультантом Віктор Михайлович.
Його помічницею на нелегкому шляху становлення лікарні і виховання колективу лікарів була заступник головного лікаря, Герой Соціалістичної Праці Л.С.Лапшинова, яка потім під керівництвом Віктора Михайловича захистила кандидатську дисертацію.
Нині, Київська міська дитяча клінічна лікарня №2, якою керує учениця В.М.Сідельникова – Заслужений лікар України, к.м.н., доцент О.Л.Дзюба, залишається одним з передових і кращих лікувально-профілактичних закладів вітчизняної охорони здоров’я. У свій час у лікарні вперше в країні була заснована школа для хворих дітей з метою продовження навчання та їх виховання навіть в умовах стаціонару (П.К.Білаш).
Справу свого Учителя гідно продовжують його учні, які очолюють кафедру університету, лікарню і провідні відділення клініки.
З метою раннього виявлення дітей з кардіальною патологією та постійного їх спостереження, головний дитячий кардіоревматолог МОЗ УРСР В.М.Сідельников відкриває перший в Києві міський кардіоревматологічний центр (керівник — Т.М.Давидова). І у кардіологічному відділенні клініки, і в центрі лікувались та спостерігались тисячі хворих не тільки з Києва, а й з усієї України, проводились новітні наукові дослідження.
Тоді були вперше розроблені алгоритми діагностики та лікування міокардитів, міокардіодистрофії, серцевої недостатності та аритмій у новонароджених, дітей грудного та старшого віку.
Цій проблемі під керівництвом В.М.Сідельникова присвятили свої праці Л.В.Терещенко, С.С.Казак, А.Я.Кузьменко, О.П.Волосовець, А.О.Чащева, Н.В.Баликіна, С.П.Кривопустов, Л.А.Самотейкіна, Л.І.Голопихо, А.А.Помиткін, А.Ю.Лагутін.
Під керівництвом В.М.Сідельникова проводились активні дослідження стану міокарду та центральної гемодинаміки при ревматизмі (Л.В.Терещенко, Г.В.Шафаренко).
Була проведена клініко-експериментальна оцінка дії b-блокатора тразікора на обмін багатих енергією фосфорних сполучень у м’язі серця на ранніх етапах постнатального онтогенезу, що дозволило застосувати даний препарат при порушеннях серцевого ритму у дітей самого раннього віку та розробити методику визначення дозування тразікора в педіатрії (С.С.Казак).
В.М.Сідельниковим спільно з його учнями А.Я.Кузьменко, С.П.Кривопустовим, О.П.Волосовцем розроблено новий метод диференційної діагностики органічних та функціональних порушень серцевого ритму у дітей за допомогою ультразвукової допплєркардіографії безперервного випромінювання.
Розроблені патогенетично направлені схеми медикаментозного та немедикаментозного лікування порушень серцевого ритму. Визначені відносні і абсолютні показання для призначення протиаритмічних препаратів. Апробовані та впроваджені в практику дитячої кардіоревматології схеми лікування протиаритмічними препаратами складних порушень серцевого ритму та екстрасистолії (А.Я.Кузьменко, А.О.Чащева).
В клінічну практику була впроваджена нова методика лікування аритмій серця у дітей за допомогою мінімальних доз серцевих глікозидів у поєднанні з антиаритмічними засобами (С.П.Кривопустов).
Протягом усієї наукової діяльності В.М.Сідельников значну увагу приділяв питанням діагностики та лікування серцево-судинної недостатності. Ним розроблено нові терапевтичні підходи до гострої та хронічної серцевої недостатності у дитячому віці, критерії діагностики діастолічної серцевої недостатності за допомогою ультразвукових методів, яка випереджає і обумовлює ступінь систолічної недостатності.
Запропоновані нові методичні підходи до лікування діастолічної серцевої недостатності за допомогою антагоністів кальцію (О.П.Волосовець).
Була розроблена і запропонована для впровадження у практику нова класифікація серцево-судинної недостатності у дітей.
У вивченні питань ранньої діагностики та терапевтичної корекції набутих захворювань серцевого м’язу – ревматичних та неревматичних кардитів, кардіодистрофій та кардіопатій, були розроблені нові інформативні методи діагностування цих станів у дітей з використанням комплексу інструментальних досліджень та ензимної “біопсії” міокарда (С.С.Казак, А.Я.Кузьменко, Л.І.Голопихо, Н.М.Манько).

Ультразвукова доплеркардіографія дозволила паралельно оцінювати як стан хронокардіодинаміки, так і швидкості та прискорюючі характеристики серцевого м’язу (О.П.Волосовець, С.П.Кривопустов).
Метод визначення швидких та повільних ацетиляторів у хворих на ревматизм та ревматоїдний артрит дозволив індивідуалізувати патогенетичну терапію цих станів у дітей. Результати цих досліджень знайшли широке відображення у публікаціях за кордоном.
В.М. Сідельниковим розроблені нові терапевтичні комплекси із застосуванням серцевих глікозидів та кардіопротекторів для лікування різних вариантів набутих захворювань серцевого м’язу у дітей, що дозволило скоротити час перебування хворих дітей у стаціонарі і зменшити імовірність хронізації цих захворювань з виходом до кардіодистрофії та кардіосклерозу (Є.М.Афанас’єв, В.Ф.Люткевич).
Розроблена методика використання кардіометаболітів (сольової суміші, фосфадену, рибоксину, мілдронату) при лікуванні набутих уражень міокарду у дітей (С.С.Казак, О.П.Волосовець, С.П.Кривопустов).
Застосування у комплексі терапії набутих захворювань серцевого м’язу вітаміну Е значно покращувало відновлювання функціональної активності міокарду у дітей, хворих на ревматизм та неревматичний міокардит (Н.В.Баликіна).
В.М.Сідельников є співавтором нового протизапального препарату пірімідант, який знайшов широке застосування у клінічній практиці і був запатентований у ведучих країнах світу: США, Канаді, Швеції, Франції, Швейцарії та Великобританії.
Було також обгрунтовано застосування в лікуванні дітей, хворих на ревматизм та неревматичний кардит, препарату пармідін, який нормалізує стан мікроциркуляції та гемокоагуляції (А.Я.Кузьменко).
Ним вперше були розроблені діагностичні схеми та терапевтичні комплекси із застосуванням ударних доз глюкокортикоїдів для лікування алергічного субсепсису Вісслера-Фанконі.
Під керівництвом В.М. Сідельникова вивчений стан системи згортання крові та протизгортаючої системи крові при набутих захворюваннях серця у дітей. Науково обгрунтована необхідність використання “малих” гіпокоагулянтів в терапії міокардитів у дітей.
Результати багаторічних досліджень в галузі кардіології відображені у трьох виданнях підручника «Дитячі хвороби» (Київ, “Вища школа”, 1973, 1975, 1984 рр.), так і в численних монографіях: «Практична кардіологія дитячого віку» (Київ, “Здоров’;я”, 1969 р.), «Невідкладна допомога в педіатрії» (Київ, “Здоров’я”, 1975 р.), «Патологічні синдроми в педіатрії» (Київ, “Здоров’я”, 1977 р.), “Фармакотерапія у педіатрії” (Київ, “Здоров’я”, 1980 р.), «Невідкладні стани в педіатрії» (Київ, “Здоров’я”, 1983 р.), «Кардіологія дитячого віку» (Київ, “Здоров’я”, 1986 р.), «Енциклопедія матері та дитини» (Київ, “Здоров’я”, 1992 р.).
У 70-80-х роках пріоритетом наукового і практичного напрямку досліджень В.М. Сідельникова стає невідкладна допомога дітям.
За його ініціативою у дитячій клінічній лікарні №2 відкривається відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії, яке на той час було другим у місті Києві. У цій роботі Віктору Михайловичу багато допомагали А.Є.Депутат та Ю.Д.Дрикер.
У роботах, що присвячені організації та наданню невідкладної допомоги в умовах дитячого стаціонару, В.М.Сідельников розробив нові принципи посиндромного лікування критичних станів у дитячому віці з детальним обгрунтуванням патофізіологічних механізмів невідкладних станів у дітей.
Значний досвід клініциста був викладений ним у монографії “Невідкладна допомога дітям” (Київ, “Здоров’я” 1974 р.), котра витримала ще два перевидання та стала настільною для педіатрів на теренах СРСР. У монографії описана також фармакодинаміка основних груп лікарських препаратів, які застосовуються в дитячій реанімації та невідкладній допомозі, розроблені їх вікове дозування та призначення.
Значну увагу автор приділив особливостям проведення інфузійної терапії при невідкладних станах у дітей (токсикози, порушення кислотно-лужного стану та інші). У монографії наведені розроблені ним терапевтичні комплекси для лікування серцево-судинної, дихальної, печінкової та ниркової недостатності, шоку, коматозних станів та отруєнь у дитячому віці.
Багато наукових праць В.М.Сідельникова було присвячено питанням дитячої пульмонології та алергології. Цей напрямок активно розроблявся фахівцями кафедри: О.І.Ласицею, Т.В.Пашун, Л.О.Безруковим, В.Г.Мігалем, В.Г.Боряковським, Л.Р.Помиткіною, М.М.Срєбним, О.Л.Дзюбою, Н.М.Царьовою, М.П.Прохоровою, О.М.Руднєвим, В.М.Пархоменко, В.Є.Хоменко, О.В.Рибаковою.
У дослідженнях з гострої пневмонії велика увага приділялась розробці основних патологічних синдромів, що супроводжують пневмонії. Було дано широке клініко-біохімічне обгрунтування показань та протипоказань глюкокортикоїдної терапії і застосування серцевих глікозидів при токсичній пневмонії та деяких токсико-алергічних захворюваннях у дітей.
Професором В.М.Сідельниковим розроблено та застосовано у клінічній практиці новий протизапальний препарат мефенаміната натрієва сіль та пірімідант (М.А.Мохорт, М.М.Срєбний). Застосування цих препаратів у комплексі лікувальних заходів дозволило значно скоротити курс лікування антибіотиками.
Роботи з етапного лікування і реабілітації хворих на гострі та хронічні бронхо-легеневі захворювання у період загострення та ремісії характеризувались сучасним підходом до диференційної діагностики та вибору лікування (О.Л.Дзюба, В.І.Пасечник, Л.А.Победимська).
Сідельников В.М. був новатором в розвитку алергологічної служби на Україні. Під його керівництвом вперше в Києві було створене міське алергологічне відділення, міський алергологічний центр.
Він першим в країні приділив значну увагу діагностиці та розробці системних алгоритмів лікування і профілактики астматичного бронхіту та бронхіальної астми у дітей (О.І.Ласиця, Л.О.Безруков, В.Г.Мігаль, Т.В.Пашун, Л.Р.Помиткіна, М.Т.Макуха).
До того ж вперше в Україні було зроблено акцент на немедикаментозних методах лікування,  в звязку з чим було значно збільшена кількість підрозділів фізіотерапевтичного відділення, яке стало одним з найкращих в місті (М.Л.Лінкова).
З його ініціативи в клініці було створено камеру мікроклімату соляних шахт (КМСШ) з аерозолем хлоріду натрію і негативними аероіонами. За допомогою КМСШ був розроблений та впроваджений в широку клінічну практику метод визначення швидких та повільних ацетиляторів при бронхільній астмі у дітей, який дозволив індивідуалізувати лікування цього захворювання.
Доведено позитивний вплив цього методу на вільно-радикальні процеси та гіперчутливість бронхів, на стан сурфактантної системи та на порушення обміну фосфоліпідів у дітей з рецидивуючими бронхітами та бронхіальною астмою. Ці дослідження стали предметом двох винаходів (М.П.Прохорова, В.Є.Хоменко, О.В.Рибакова).
Новий метод впливу на стан гіперреактивності бронхіального дерева високодисперсним аерозолем натрія хлорида дозволив значно зменшити кількість рецидивів бронхіальної астми у дітей, поліпшив результати традиційної хіміотерапії. Даний метод знаходить широке застосування у комплексному лікуванні інших алергічних захворювань таких, як нейродерміт та дитяча екзема (М.П.Прохорова, Л.П.Арабська, Я.В.Соколова).
Широке висвітлення знайшли також питання застосування лікарських засобів при бронхіальній астмі у дітей. В.М.Сідельников вперше запропонував включити до терапії алергічних уражень бронхіального дерева імуномодулятор – левамізол, що дозволило зменшити тривалість перебування хворих на стаціонарному етапі лікування та поглибило ступінь ремісії.
Вивчено також вплив на бронхіальне дерево бекломету, інталу та преднізолону (О.М.Руднєв), вперше був використанний імуномодулятор (декаріс) при лікуванні бронхіальної астми (О.І.Ласиця, Є.М.Афанас’єв, Л.Р.Помиткіна), застосовано використання порошкового інталу для дітей віком до року в ультразвукових інгаляціях, тому що інших методів доставки кромонів в бронхи не було.
В.М. Сідельников розробив та запровадив новий метод лікування дитячої екземи і нейродерміту у дітей, який був захищений патентом.
Фахівці Київського науково-дослідного інституту педіатрії, акушерства і гінекології ім. П.М. Буйка дали схвальний відгук цьому методу. Вперше у країні була описана бронхіальна астма фізичної напруги у дітей і запропоновані терапевтичні комплекси з її лікування.
В.М.Сідельниковим було запропоновано використання препарату піріміданту, який діє на ІІ фазу алергічного запалення.
Також було вивчено стан гемостазу та мікроциркуляції у дітей з бронхіальною астмою та використання гепарину в інгаляціях в приступному періоді бронхіальної астми (Н.М.Царьова).
Вперше були визначені критерії неімунної форми бронхіальної астми – астми напруги, вивчена фізична працездатність дітей з бронхіальною астмою та розроблені рухові режими ЛФК і критерії переходу з одного режиму на інший. Розроблені також критерії реабілітації дітей першого року життя з обструктивним бронхітом, пневмонією з обструктивним синдромом (М.П.Прохорова).
Віктор Михайлович є новатором розробки нових методів надання невідкладної допомоги дітям з астматичним статусом. Розроблені ним терапевтичні підходи до лікування цього загрозливого для Здоров’я та життя дитини прояву бронхіальної астми знайшло відображення у монографіях: “Неотложная помощь в педиатрии” (Київ, “Здоров’я” 1974 р.), “Патологічні синдроми у педіатрії” (Київ, “Здоров’я”, 1980 р.), “Фармакотерапія у педіатрії” (Київ, “Здоров’я”, 1980 р.), “Невідкладні стани у педіатрії” (Київ, “Здоров’я” 1983 р.), “Практична алергологія дитячого віку” (Київ, “Здоров’я” 1985 р.).
Узагальнений досвід лікування екземи, нейродермітів та алергічних станів у дітей викладено у монографії “Діатези у дітей” (Київ, “Здоров’я” 1990 р.). В.М.Сідельниковим написані розділи, присвячені лікуванню та діагностиці алергічних захворювань у дітей, у трьох виданнях підручника “Дитячі хвороби” (Київ, “Вища школа” 1973, 1975, 1984 рр.), семи методичних рекомендаціях та дев’яти інформаційних листах. Результати досліджень в галузі алергології були представлені в доповідях на всесвітніх конгресах у Польщі, Німеччині та Чехословаччині.
Одною з головних проблем педіатрії була висока смертність новонароджених, особливо в ранньому неонатальному періоді. Віктор Михайлович завжди думав про шляхи зниження неонатальної смертності, саме тому в дитячій клінічній лікарні №2 вперше в Києві відкрилося спеціалізоване відділення патології новонароджених, куди госпіталізували дітей, які захворіли вдома після виписки з пологового будинку.
Співробітники кафедри консультували тяжких хворих і проводили науковий аналіз захворювань новонароджених (М.О.Макаренко, В.І.Дашковська, В.Г.Мигаль, Г.В.Громадська).
Головною причиною смерті недоношених новонароджених в ранньому неонатальному періоді були пневмопатії, пов’язані з дефіцитом сурфактанту. На початку 80-х років вперше в Україні співробітником кафедри В.Г.Мигалем на базі пологового будинку №3 м.Києва з метою стимуляції сурфактантної системи був застосований при лікуванні пневмопатій глюкокортикоїд беклометазону діпропіонат.
В середині 80-х років группою українських вчених, фізіологів та біохіміків на основі фосфатиділхоліну жовтка курячого яйця був створений новий препарат ліпін, який при інгаляційному введенні не тільки міг бути замісником сурфактанту, а й забезпечував системну антигіпоксичну дію шляхом захисту клітинних мембран.
Під керівництвом Віктора Михайловича були проведені дослідження по впровадженню ліпіну в неонатологічну практику. Це дозволило покращити показники клінічної адаптації новонароджених дітей з проявами гіпоксії, зменшити прояви дихальної недостатності при синдромі дихальних порушень (О.Ф.Черній).
Понад 10 років В.М.Сідельниковим активно розроблялись актуальні питання дитячої гастроентерології. Під керівництвом Віктора Михайловича ці дослідження проводили О.С.Костін, О.М.Руднєв, Ж.О.Афанас’єва, Ю.В.Каруліна.
В 1986 році на базі дитячої клінічної лікарні № 2 відкритий ендоскопічний кабінет, який був на той час другим у місті Києві. Проводилась гастроскопія дітям у віці понад 3-х років. У 1991 році ендоскопічний кабінет отримав від Баварського Червоного Хреста дитячий гастроскоп фірми ‘Вольф’. З’явилась можливість робити ендоскопічне обстеження дітей без вікового обмеження.
У 1993 році були впроваджені методики обстеження дітей на хелікобактеріоз, а пізніше методика гістологічного обстеження біоптатів слизової оболонки шлунку та 12-палої кишки, мікроскопія біоптатів шлунково-кишкового тракту, та методика бактеріологічного обстеження верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей (О.М.Руднєв, Ю.В.Каруліна).
Дослідження з дитячої гастроентерології дали можливість зробити два винаходи: “Спосіб лікування органічних захворювань верхнього відділу шлунково-кишкового тракту у дітей з урахуванням наявності хелікобактеріозу” та “Спосіб використання антацидних препаратів (маалоксу та фосфалюгелю) у дітей з хронічним гастродуоденітом” (О.М.Руднєв).
Треба сказати, що Віктор Михайлович був першим майже у всьому. Ще у 80-х роках ХХ сторіччя, коли з’явилась можливість почати впроваджувати ультразвукові методи в практику педіатрії, він став активно сприяти цьому. Першими, хто вивчав і досконало оволодів методиками ультразвукової діагностики на кафедрі були О.П.Волосовець та С.П.Кривопустов.
Робота розпочиналась на самих простих приладах з використанням М-режиму ехокардіографії (Узкар), потім В-режиму (ЕКС-02), допплєрехокардіографії за методикою Шатихіна.
Віктор Михайлович добре розумів, яку цінну інформацію несуть ці, тоді новітні і мало знайомі практичним лікарям, методи неінвазивної діагностики. Ми пам’ятаємо десятки цікавих прикладів, коли Віктор Михайлович завдяки своєму лікарському таланту, вдало інтерпретуючи результати ехографії та інших інструментальних методів, ставив вірний діагноз у досить складних випадках: пухлини серця, як причина тяжких кардіальних дізритмій, токсокароз, ендоміокардіальний фіброеластоз тощо.
Головне, на чому акцентував увагу Віктор Михайлович, як блискучий клініцист, що цінував ці сучасні методи інструментальної діагностики – це необхідність постійної клініко-ехографічної паралелі, пріоритет клініки над інструментальною діагностикою, принцип “лікар-хворий”, а не “лікар-машина”. Це мало велике виховне значення у формуванні клінічного мислення у всіх тих, кому пощастило бути на його обходах, консультаціях.
У полі зору В.М.Сідельникова були проблеми дитячої ендокринології. На кафедрі виконувався цикл робіт присвячених дослідженню імунітету у дітей з ендокринною патологією і розробці шляхів їх лікування (І.М.Криворук, Г.В.Шафаренко)
У 80-х роках минулого сторіччя захищаються перші докторанти Віктора Михайловича – М.О.Макаренко, О.І.Ласиця, С.С.Казак, М.М.Пеший. Більшість із них нині очолюють кафедри закладів післядипломної освіти і вищих медичних закладів нашої держави.
1986 рік був доленосним для Віктора Михайловича Сідельникова. Його обрано членом-кореспондентом АМН СРСР та присвоєно почесне звання  Заслуженого діяча науки та техніки України. Тоді ж виходить фундаментальне керівництво з дитячої кардіології, редакторами якого були Петро Степанович Мощич, Віктор Михайлович Сідельников та Данило Юліанович Кривченя.
То був рік слави Віктора Михайловича, але це також був гіркий рік Чорнобильської трагедії.
Коли спалахнуло лиховісне полум’я Чорнобиля, Віктор Михайлович Сідельников був одним з перших вчених медиків, який виїхав на допомогу дітям, що потерпіли від аварії. Він не рахував отриманих рентгенів і часу, віддаваючи всього себе для захисту дітей — майбутнього нашої країни. І як знати, якби не оті дози радіації, що тоді ніхто не рахував, не забрали потім стільки його здоров?я.
Будучи очевидцем тих трагічних подій, який безпосередньо приймав участь у евакуації дитячого населення з забруднених територій Київської області, професор В.М.Сідельников з 1987 року почав наукове дослідження стану здоров’я дітей, які постраждали від аварії і відкрив новий напрям роботи у клініці – розробку проблем екологічної педіатрії.
Завдяки ініціативі керівництва Верховної Ради України та стараннями В.М.Сідельникова і професорів В.Д.Чеботарьової, В.Г.Майданника, А.О.Андрущук та О.В.Тяжкої в Україну надійшла велика гуманітарна допомога від Баварського Червоного Хреста, яка дозволила оснастити київські дитячі клініки найпередовішим діагностичним та лікувальним обладнанням для обстеження дітей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Тоді кафедра педіатрії №2 отримала сучасні японські ультразвукові апарати (Hitachi) зі скануванням у режимі реального часу, з ефектом допплєрографії (PW, CW). Розпочалася праця з широкого впровадження трансабдомінальної ехографії, нейросонографії, радіологічному дослідженню щитовидної залози, вдосконаленню ехокардіографії тощо (О.П.Волосовець, С.П.Кривопустов).

Всі ці методи використовувались при обстеженні дітей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Було встановлено, що рівень накопичення цезію-137 та свинцю у сукупності із загальним опроміненням дитячого організму та щитовидної залози займають провідні місця у переліку чинників виникнення вторинних кардіоміопатій у дітей, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС (О.П.Волосовець).
З часом у стані здоров’я дітей цього контингенту зросла кількість осіб, які страждають на хронічні ураження гепато-біліарної системи, шлунково-кишкового тракту та гіперплазію щитовидної залози І-ІІ ступеню.
Серед дітей, евакуйованих з м. Прип’ять, збільшилась кількість тих, що хворіють на вегето-судинну дистонію по гіпотонічному типу, виникнення якої можно пов’язати з наслідками аварії на ЧАЕС (А.Ю.Лагутін).
З часом клініка і кафедра отримали сучасні ультразвукові апарати “Aloka”, а потім й апарати “Hewllet Packard” вже з кольоровою допплєрографією, сучасними можливостями обробки матеріалу. Було виконано ряд дисертаційних робіт з використанням ехокардіографічних методів під науковим керівництвом В.М. Сідельникова. Зараз ці методи дослідження стали рутинними і увійшли в практику педіатрії як обов’язкові при самій різноманітній патології.
Слід зазначити, що коло інтересів Віктора Михайловича  було надзвичайно широким. Він завжди активно включався в громадське життя.
Ще студентом він був обраний секретарем комсомольської організації інституту, активно і відповідально виконував свої обов’язки. Будучи доцентом, він обирається секретарем парторганізації інституту, протягом двох років працює секретарем приймальної комісії.

У 70-х роках В.М.Сідельников багато і плідно працював  в інституті на посадах декана педіатричного факультету, проректора з наукової роботи (1972-1978 рр.).
Він був заступником голови Республіканського наукового товариства дитячих лікарів УРСР, членом редакційної ради журнала “Педіатрія”, членом учбово-методичної сесії з педіатрії при УУЗ МЗ УРСР, головою спеціалізованої ради з педіатрії, алергології та імунології при Київському медичному інституті, членом центральної методичної комісії з викладання педіатрії при Головному управлінні учбових закладів МЗ УРСР.
У 1982 році Віктор Михайлович очолив єдиний на той час в Україні журнал “Педіатрія, акушерство та гінекологія”, головним редактором котрого він був понад десяти років. Саме завдяки авторитету В.М.Cідельникова журнал був збережений для держави, незважаючи на найважчі часи економічної скрути перших років незалежності нашої країни.
Віктора Михайловича активно залучали до роботи у Міністерстві охорони Здоров’я, де він працював на посадах головного педіатра МОЗ УРСР (1972-1974 рр.), а потім головного дитячого кардіоревматолога МОЗ УРСР (1975-1997 рр.).
Згадуючи роки роботи у МОЗ України, він завжди підкреслював необхідність подальшого розвитку і реформування охорони Здоров’я та її наближення до потреб простої людини.
Протягом двох десятиріч В.М.Сідельников працював заступником Голови Товариства дитячих лікарів України, він приймав активну участь у з’їздах педіатрів України та СРСР, а також у міжнародних форумах. У 1962 році він був у Чехословаччині для обміну досвідом з лікування та профілактики ревматизму у дітей.
У 1976 році був делегатом Всесвітнього конгресу дитячих лікарів, що проходив у Індії, де виступав з доповіддю з питань дитячої кардіоревматології. У 1979 році виступав на симпозіумі в Німецькій Демократичній Республіці, що був присвячений вихованню здорової дитини, а у 1982 році – з доповіддю на симпозіумі, що проводили МЗ УРСР та МЗ Федеративної Республіки Німеччини, присвяченому неонатології. У 1984 році виступав на симпозіумі у Фінляндії, присвяченому діагностиці, лікуванню та профілактиці алергічних захворювань у дітей.
У 1990 році В.М.Сідельников стає членом Національної Комісії з радіаційного захисту населення України.
У 1992 році Віктор Михайлович одним з перших українських педіатрів відкрив нову сторінку міжнародного співробітництва дитячих лікарів нашої молодої незалежної країни.
Разом з групою провідних науковців, під керівництвом заступника Міністра охорони Здоров’я Н.Г.Гойди, він у складі однієї з перших українських делегацій медиків відвідав США, протягом 10 років у лікарні та університеті шла плідна співпраця з лікарями і науковцями Дитячого госпіталю м. Філадельфія та Пенсильванським університетом.
Віктор Михайлович став науковим керівником українсько-американської програми з проблем перинатології та неонатології. Саме тоді Віктор Михайлович почав активно розробляти абсолютно новий напрям у роботі нашої клініки – надання допомоги новонародженим дітям.
Планувались дослідження на межі двох дисциплін – кардіології та неонатології. Тема докторської дисертаційної роботи С.П.Кривопустова – “Стан серцево-судинної системи у дітей, які перенесли анте- та інтранатальну гіпоксію, і його патогенетична корекція” – започаткувала новий напрямок у педіатричній науці – неонатальну кардіологію.
Робіт, що присвячені даним питанням, у той час було досить мало, і було вирішено вивчити різноманітні ланки єдиної кардіоваскулярної системи у дітей на тлі перенесення різних форм гіпоксії, оцінити їх взаємозв’язок, мозковий (артеріальний, венозний), центральний, коронарний кровоплин тощо, а також дослідити його на тлі різних варіантів метаболічної та гемодинамічної фармакотерапії та у катамнезі.
Зокрема, вдалося розробити схему диференціального діагнозу між вазогенним та цитотоксичним набряком головного мозку. Віктор Михайлович, будучи сміливим у проведенні наукових розробок, дав добро на використання антагоністів кальцію у новонароджених під максимально ретельним контролем показників гемодинаміки.
Вперше було застосовано мілдронат у дітей першого місяця життя. Сідельников В.М., Кривопустов С.П., Волосовець О.П. стали авторами патенту України щодо способу ультразвукової діагностики кровоплину у вінцевих артеріях новонароджених за умов норми та патології.
Заслуговують на увагу його праці щодо вивчення транзиторної легеневої гіпертензії у новонароджених внаслідок перенесеної гіпоксії.
Віктор Михайлович активно сприяв відкриттю відділення патології новонароджених для дітей з пологових будинків і особисто консультував хворих у ньому. Він дуже хотів розпочати функціонування реанімаційного відділення у лікарні, планував його, але життя розпорядилося таким чином, що реанімаційний неонатологічний комплекс було відкрито лише після смерті В.М.Сідельникова. Він став потужним, гарно оснащенним самим сучасним обладнанням, з колективом високопрофесійних лікарів та медичних сестер.
Віктору Михайловичу було б приємно бачити зараз той високий рівень респіраторної терапії у відділенні з застосуванням найсучасніших апаратів ШВЛ під контролем, зокрема рСО2 у видихаємому повітрі, застосування раціональних схем кардіоінотропної підтримки з використанням добутаміну, використання потужних  антибіотиків та імуноглобулінів на тлі неонатальних інфекцій, проведення комплексної ультразвукової діагностики новонародженим цілодобово на апараті, що належить відділенню і дозволяє своєчасно діагностувати внутрішньошлуночкові крововиливи, перивентрикулярну лейкомаляцію, крововилив у наднирники, природжені вади серця тощо (С.П.Кривопустов, В.Г.Мігаль, І.О.Логінова, О.В.Корнійчук, В.М.Райош).
Віктор Михайлович був чудовим педагогом і методистом і може служити взірцем викладача вищої школи. Він був прекрасним лектором. Клінічні лекції Віктора Михайловича, глибокі за змістом, бездоганні у методичному відношенні, прекрасні за формою незмінно залучали численну аудиторію студентів і лікарів. Усе життя він не переставав вчитися і свої знання, свою любов до педіатрії передавав студентам.
Віктор Михайлович прагнув, щоб студенти на лекціях навчались логічно мислити, самостійно розбиратися в основних питаннях діагностики та лікування. Тому лекції він читав не у вигляді простого переказу розділів підручника, а шляхом клінічного розбору конкретних прикладів.
При цьому Віктор Михайлович володів чудовою здібністю зосереджувати увагу студентів на основному, залишаючи осторонь малозначимі подробиці. До кожної лекції він дуже ретельно готувався, складав таблиці, слайди і кожен рік переробляв, удосконалював і доповнював лекції новими досягненнями в галузі медичної науки.
Від асистентів він вимагав постійного збагачення, розширення і поглиблення знань не лише в галузі педіатрії, а і в споріднених дисциплінах, а також у педагогіці.
Віктор Михайлович завжди цінив досвід та внесок старших лаборантів та лаборантів кафедри у наукову та педагогічну діяльність колективу – Л.Г.Разинської, Д.М.Рубінової, Н.М.Манько, Т.П.Музиченко, К.М.Панчук.
Викладання Віктор Михайлович розумів не тільки як навчання, але й як виховання. Він вважав, що студенти повинні одержати професійні знання, а також мають знати основи етики, деонтології, повинні бути залучені до наукових досліджень кафедри.
Для студентів він був прикладом, як потрібно трудитися, і вже одне це мало величезне виховне значення. Віктор Михайлович навчав не тільки студентів, а й лікарів, і вони прагнули вчитись у нього. Двері клініки завжди були відкриті для усіх, хто хотів удосконалюватися у своїх знаннях.

Багато років на кафедрі працює факультет підвищення кваліфікації викладачів медичних училищ та медичних вузів України з циклу “Педіатрія”.
Велику увагу Віктор Михайлович приділяв підготовці наукових кадрів. Він виховав чудову плеяду лікарів-педіатрів, кандидатів і докторів медичних наук. Під його керівництвом виконані дисертації з різних актуальних питань клінічної педіатрії. У кожного свого учня він вкладав частку своєї душі. І для нас, його учнів, Віктор Михайлович був більш ніж Вчитель і наставник.
Розуміючи необхідність зосередження уваги педіатрів на перших днях життя новонародженого, з ініціативи професора В.М.Сідельникова на кафедрі госпітальної педіатрії у 1989 році був створений курс неонатології, який очолив професор А.С.Лявинець. У склад курсу увійшли досвідчені фахівці педіатри та неонатологи – асистенти Логінова І.О., Гелескул Л.М., Черній О.Ф., Гнатюк С.М.
На початку 90-х років на кафедрі також був створений курс медичної генетики, на якому студентам усіх факультетів Національного медичного університету ведеться викладання основ медичної генетики та її застосування у клінічній практиці.
У 1994 році, в зв’язку з реформуванням вищої медичної освіти і змінами у підготовці лікарів-педіатрів з наданням пріоритету сімейному лікарю загальної практики, педіатричні кафедри Українського державного медичного університету були перейменовані.
Кафедра госпітальної педіатрії, яку очолював В.М.Сідельников, отримала назву кафедри педіатрії №2 з курсами медичної генетики та неонатології. Це був абсолютно новий етап у роботі колективу кафедри, який почав викладати педіатрію студентам-лікувальникам II медичного факультету НМУ від 2 до 6 курсу.
За кафедрою була закріплена підготовка лікарів-інтернів з фаху “педіатрія”, “дитяча кардіоревматологія” та “неонатологія”.
Досягнення колективу кафедри були визнані Міністерством охорони Здоров’я України, яке затвердило кафедру, як опорну серед педіатричних кафедр вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації.
Відповідно до цього, фахівцями кафедри під керівництвом В.М.Сідельникова сумісно з професором В.Г.Майданником були підготовлені Типова програма підготовки студентів медичних факультетів з фаху “дитячі хвороби” та Типова програма і план підготовки фахівців у магістратурі з фаху “педіатрія”, які затверджені МОЗ України, та заснований міжкафедральний банк наглядних матеріалів та посібників з педіатрії.
У 1992 році В.М.Сідельников був обраний членом-кореспондентом Національної  Академії наук України, а в  1993  році — членом-кореспондентом АМН України.
У перші роки незалежної України колективом Національного медичного університету В.М. Сідельников був висунутий у депутати Верховної Ради, але він зняв свою кандидатуру.
Мабуть Віктор Михайлович хотів увесь свій життєвий шлях пройти лікарем-педіатром з усіма труднощами та радощами притаманними цій професії, не шукаючі обхідних стежок до успіху.
У 90-х роках, після створення ним власної наукової школи і напрямку, у нього з’являється думка про створення великого авторського колективу з написання першого україномовного фундаментального підручника “Дитячі хвороби”. Він дуже поспішав завершити цю працю, наче відчуваючи наближення хвороби, яка знівечила йому останні роки життя.
В кінці 1994 року великий двотомний підручник був зданий до видавництва, але прийшли часи економічних негараздів і ось лише у 1999 році, неодноразово доопрацьований, він, завдяки професору В.В. Бережному і учням В.М.Сідельникова, з’явився на світ.
Віктором Михайловичем створена велика українська школа дитячих кардіоревматологів та алергологів, створені перші в Україні дитячі діагностичні центри і одна з найбільших дитячих клінік України.
Його підручники та книжки були, є і будуть настільними для багатьох поколінь дитячих лікарів.
Він автор більш ніж 300 наукових праць, 15 монографій, 16 винаходів. Багаторічна натхненна та плодотворна діяльність Віктора Михайловича була відзначена Батьківщиною. Він нагороджений орденом “Трудового Червоного прапора”, чотирма медалями, знаком “Відмінник охорони Здоров’я”, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Віктор Михайлович підготував яскраву плеяду вчених педіатрів: 8 докторів медичних наук та 23 кандидата медичних наук. Його учні очолюють кафедри педіатрії вищих навчальних медичних закладів ІV рівня акредитації МОЗ України.

щорічні Сідельниковські читання. Київ, 2001

Щорічно на конференції пам’яті В.М.Сідельникова збираються усі завідувачі педіатричними кафедрами України, чисельні лікарі-педіатри з різних міст України.
Коли говориш про Вчителя, стискається серце і перехоплює дихання, так важко говорити про нього у минулому часі.

Частина його душі у серці кожного з нас. По ньому ми рівняємось у своїх вчинках і діяннях. Пам’ятаючи його настанови, ми йдемо по життєвому шляху, виховуємо дітей та учнів. Він з нами у наукових пошуках, роботі в клініці, роздумах та відчуттях.
Говорять коли душа людина відходить від нас, на небі загоряється ще одна зірка. Десь там у Всесвіті горить і зоря професора Віктора Михайловича Сідельникова, яка освячує шляхи майбутніх лікарів і зігріває вічним теплом наші душі та серця…

Волосовець О.П., Кривопустов С.П.,
Терещенко Л.В., Шафаренко Г.В., Черній О.Ф.